У 1993 році Річард Гарфілд захистив дисертацію з комбінаторної математики, після чого розпочав викладацьку кар’єру в невеликому коледжі в містечку Волла-Волла (штат Вашингтон). Того ж року зʼявилася невелика коробка з картами, про яку ви точно чули. Це Magic: The Gathering (MTG) — перша та найвідоміша карткова колекційна гра у світі. Саме вона принесла Річарду Гарфілду визнання.

Далі — про те, як математик, що просто хотів придумати гру для черг на конвентах, назавжди змінив індустрію настільних ігор.

Біографія Річарда Гарфілда: видатний родовід

Річард Ченнінг Гарфілд-молодший народився 26 червня 1963 року у Філадельфії (США). Батько-архітектор постійно возив родину світом, тож дитинство майбутнього автора минало в різних куточках планети. Зрештою, сімейство осіло в Орегоні, коли майбутньому геймдизайнеру було 12 років.

Що ми мали на увазі, коли згадували про видатний родовід? Річард Гарфілд — праправнук Джеймса Абрама Гарфілда. Так, того самого видатного адвоката та 20-го президента США. І це ще не все. Двоюрідний дідусь Річарда Гарфілда — Семюел Бенджамін Фей. Це американський винахідник, що запатентував зігнутий дротяний затискач, який вважається попередником канцелярської скріпки. О, ледь не забули. Художниця Фей Джонс — тітка нашого геймдизайнера. Саме вона створила ілюстрацію до Stasis — однієї з найобговорюваніших карт в історії MTG. У той час мисткиня вже була відомою. А погодилася на це просто, щоб підтримати родича.

Свою першу настільну гру Річард Гарфілд придумав у 13 років. А своєрідним «каталізатором» розробник вважає знайомство з настільною рольовою грою Dungeons & Dragons.

У 1985 році Річард Гарфілд здобув ступінь бакалавра з комп’ютерної математики в стінах Пенсільванського університету. Він навіть два роки пропрацював у легендарному дослідницькому центрі Bell Labs. Але потім повернувся в науку. У 1993 році він здобув PhD із комбінаторної математики, після чого почав викладати математику в Whitman College.

До речі, саме з цим місцем пов’язана історія зі шкарпетками. Але ні. Ще працюючи в Bell Labs, Річард Гарфілд вирішив, що сортувати шкарпетки — марна трата часу. А коли пізніше, вже працюючи в коледжі, він таки наважився розібрати шухляду, то знайшов 17 шкарпеток без пари. Після такого залишалося лише капітулювати. Тож тепер він носить різні шкарпетки, а вдома в нього завжди стоїть велика коробка з ними. З неї він наосліп виймає дві шкарпетки. Якщо раптом трапляється пара, одну кидає назад. Останнім часом розробник настільних ігор Річард Гарфілд взагалі підходить до вибору свого щоденного лука творчо, адже ліва шкарпетка має личити до його штанів, а права — до сорочки.

Magic: The Gathering — гра, яку замовляли дешевою та швидкою

Спочатку була відмова. Якось Річард Гарфілд приніс молодому видавництву Wizards of the Coast прототип настільної гри RoboRally. І тодішній генеральний директор Пітер Адкісон завернув її зі словами, що вона вийде надто дорогою у виробництві. Натомість попросив створити щось швидке та дешеве. Скажімо, на хвилин 15–20, щоб було зручно носити із собою на конвенти та грати в чергах.

Того ж тижня Річард Гарфілд поїхав у відпустку. І той відпочинок виявився доленосним. У нього з’явилася думка створити щось, де б гравці не мали однакового набору компонентів, а збирали власні унікальні колоди. До того ж концепт карткових дуельок він розкручував ще з 1982 року.

Коли Пітер Адкісон побачив перший прототип того, що згодом стало MTG, то погодився шукати фінансування. І, що іронічно, виробництво такої карткової гри коштувало значно дорожче, ніж настільної гри RoboRally, яку все-таки випустили в 1994 році.

Ще декілька цікавих історій про MTG

  • Помилка, що дала життя комп’ютерній грі Black Lotus. Баланс перших сетів, зокрема поява надпотужної карти Black Lotus та серії Moxes, будувався на хибному припущенні. Річард Гарфілд (як і тестувальники) думав, що люди купуватимуть по 4-5 колод, а потім обмінюватимуться картами з них всередині своєї компанії. Тож за їхніми розрахунками, на приблизно 20 гравців мала припадати одна карта Black Lotus. І це не мало створювати проблеми для загального балансу. Те, що карти купуватимуть тисячами, а бустери стануть об’єктом спекуляцій, не прогнозував ніхто.
  • Арти, що створювали механіки. Перший артдиректор проєкту Єспер Мирфорс через мізерний бюджет давав художникам майже повну свободу. Якщо ілюстрація не збігалася із запланованою картою, Річард Гарфілд просто вигадував під неї нову. Так з’явилися легендарні істоти Birds of Paradise. Художник Марк Пул отримав завдання намалювати ілюстрацію для однієї з найсильніших земель у грі. Коли він здав готову роботу, Річард Гарфілд підмітив, що екзотичний птах на передньому плані привертає занадто багато уваги, а малюнок через нього не зовсім пасує для карти землі. Але ілюстрація була чудовою — і щоб вона не пропала, розробник вигадав під неї нову карту — Birds of Paradise.
  • Зашифрований докторський ступінь. Видавництво Wizards of the Coast наполягало додати приставку PhD до імені Річарда Гарфілда на коробці — як дружній жарт. Самому автору це здалося недоречним для нематематичних продуктів. Що вирішили зробити колеги-дизайнери з команди? Правильно, випустити карту Phelddagrif, тобто анаграму від Garfield PhD.
  • Ідея, від якої Річарда Гарфілда відмовили. Геймдизайнер хотів, щоб кожне нове розширення (починаючи з Arabian Nights) мало власну сорочку карт. Якою логікою він керувався? Так гравець не мав почуватися змушеним купувати нові карти, а суперник одразу бачив би за сорочками, з чим має справу, тож міг би відмовитися від партії. Пітер Адкісон тоді наполіг на єдиному стандарті. І згодом Річард Гарфілд визнав, що це було правильне рішення.
  • Що б автор видалив із першого тиражу MTG? Логічно було б очікувати, що геймдизайнер мав жалкувати про створення карт Black Lotus і серії Moxes. Аж ні — їх він яро захищає. А от карти, на яких правила довелося втискати за допомогою мікроскопічного шрифту, як-от Raging River чи Phantasmal Mask, він би з історії MTG хотів прибрати.
  • Улюблене божевілля. Карта Shahrazad, що змушує посеред партії відкласти поточну гру, щоб розпочати підгру, у якій той, хто програє, втрачає половину життя в основній партії, є улюбленицею творця MTG. Він навіть сміється, що в комбінації з рівнинами так можна зіграти гру в грі в грі. А для математичної перемоги знадобиться близько 50 000 підігор. Та на практиці до цього, ймовірно, не дійде, бо суперник здасться від розпачу.

Наприкінці цього розділу варто також згадати, що після Magic: The Gathering Річард Гарфілд створив ще дві ККГ. Наприклад, у Vampire: The Eternal Struggle він свідомо викинув карти ресурсів, вважаючи, що в MTG майже 40% колоди — це «нудні землі». Натомість він додав політичну систему голосування та схему «хижак-жертва».

А колекційна карткова гра Netrunner стала точкою зламу. Саме під час її створення Річард Гарфілд вперше здався та відмовився від ідеї повної свободи збирання колод. Гра була елегантною, але надто несхожою на MTG. Це навчило автора, що новизна завжди має ціну. Тож якщо правила кардинально відрізняються, вони мають миттєво давати гравцеві відчуття вигоди.

А от мрію про колоди, унікальні в межах всього світу, він зрештою втілив у KeyForge. На жаль, у 90-х такий друк був просто неможливий.

Шість культових настільних ігор Річарда Гарфілда

Найцікавіше з нашого асортименту:

  • «Королівство кроликів» (Bunny Kingdom). Це гра з механікою карткового драфту про кроликів-феодалів і водночас частина неофіційної трилогії (разом із Treasure Hunter та Carnival of Monsters). Створюючи її, автор намагався показати, що різноманітність може бути важливішою, ніж математичний баланс. Карти цілей у фіналі цієї гри кардинально різні — і часто дисбалансні. Сам геймдизайнер вважає, що ризик отримати менш цікаву розкладку в окремій партії повністю виправдовує гігантську варіативність, яку дарує такий підхід. До речі, видавця він шукав роками, хоча ідею ігор на драфт виношував давно. Все тому, що до успіху «7 Чудес» у драфт ніхто не вірив. А після всі вирішили, що ніша вже зайнята, тож створювати щось нове немає сенсу.
  • «Химерія: Перший контакт» (Mindbug: First Contact). Дуелька, у якій Річард Гарфілд виступив співавтором разом із Крістіаном Кудальом, Марвіном Гегеном і Скаффом Еліасом. Яка була мета цього проєкту? Дати гравцеві відчуття глибокого тактичного зіткнення в дусі ранньої MTG, але без бустерів і колекціонування. Це пояснює, чому сильніший гравець починає з меншою кількістю карт на руці та меншою кількістю фішок Mindbug.
  • «Голод» (The Hunger). Колодобудівна гонитва у вампірському сетингу. Кровопивці мають встигнути до світанку пополювати на людей, зірвати троянду в лабіринті та повернутися в замок. Ігролад суто «гарфілдівський»: що більше ви полюєте, то «повільнішою» стає ваша колода. Тож, відповідно, важче встигнути додому. Не встигли — згоріли на сонечку.
  • «Підземелля, Кістки та Пригоди» (Dungeons, Dice & Danger). А це взірець механіки Roll&Write. З чого складається гра? З листів пригод, олівців і кубиків.
  • «Володар Токіо. Дуель» (King of Tokyo: Duel). Версія для двох, створена на основі знаменитого проєкту автора. Партія в неї може закінчитися за декілька хвилин, а може затягнутися на пів години. Багато хто вважає це вадою. Сам автор стверджує, що це ключова фішка, адже грати в цю дуельку варто не заради сухого підрахунку очок наприкінці, а заради швидкого та небезпечного «царя гори». Сам Річард Гарфілд, до речі, рубається в неї зі своїм сином на важкому для себе рівні — чадо отримує два додаткові перекидання кубиків кожного ходу.
  • «Монстросмакота» (Monstrolicious). У цієї настільної гри — найдовша дорога до полиць. Оригінальна гра Pecking Order з’явилася ще у 1998 році — після того, як Річард Гарфілд погуляв Портлендом і поспостерігав, як чайки відганяють одна одну від дерев’яних стовпчиків, вибудовуючи своєрідну ієрархію. Перше видання вийшло у великій коробці — і через це аудиторія сприйняла його як складну гру. Коли видавництво Repos Production запропонувало перевидати все це як легку дуельку про монстрів біля шведського столу, автор охоче погодився. Заразом він прибрав вимогу запам’ятовувати приховану інформацію — переможені плитки тепер лежать горілиць, щоб гравці займалися дедукцією, а не напружували мізки.

Дивацтва, картки-присвяти та чому Річард Гарфілд не грає у власні ігри

Геймдизайнер зізнається, що після релізу майже не грає у власні проєкти. Якщо інші автори аргументують це браком часу, то Річард Гарфілд стверджує, що після виходу своєї гри помічає в ній лише помилки — і через це неабияк стресує. Натомість він ретельно відстежує та тестує чужі проєкти — щоб вивчати ідеї. У його особистому топі покер, го та Dungeons & Dragons. А з сучаснішого частенько грає з дітьми в Zombie Kidz.

Найзворушливіше в доробку автора — чотири карти для MTG. Надруковані вони офіційним тиражем WotC у мізерній кількості — виключно для рідних, друзів і видатних постатей в історії Wizards of the Coast. Кожна — недосяжна мрія колекціонерів:

  • Proposal — карта, якою він зробив пропозицію першій дружині Лілі Ву.
  • Splendid Genesis — карта на честь народження доньки Террі.
  • Fraternal Exaltation — карта, присвячена появі на світ сина на ім’я Скайлер.
  • Phoenix Heart — карта з нагоди одруження з Коні Кім у 2015 році.

Ще декілька моментів, які багато що пояснюють у портреті Річарда Гарфілда. Він любить робити ігри про те, в чому сам не дуже тямить. Наприклад, ідея настільної гри Founders of Reyvick з’явилася після прочитання книжки «Radical Markets». Відомо, що її автор особисто тестував прототип і навіть порадив витрачати ігрові податки на розвиток планети, а не повертати гравцям. А сетинг навмисно перенесли у вигаданий світ виключно для того, щоб додати туди улюблених монстрів автора — мавп-піраній.

У настільній грі Greedy Greedy Goblins автор свідомо вставив динаміт, щоб уповільнити занадто спритних гравців, бо його перша гра в реальному часі провалилася саме через ставку на рефлекси.

А в настільній грі What Were You Thinking? Річард Гарфілд змінив принцип нарахування балів. Гравці там отримують «страйки» за найгірші відповіді замість очок за найкращі. Завдяки цьому люди пишуть смішні асоціації, а не вираховують найпопулярніші слова.

Замість висновку

Зараз Річард Гарфілд не сидить на місці. Ну, наприклад, він експериментує з цифровими автобатлерами. У 2025 році команда CMYK перевидала культову японську настільну гру «Магічні атлети» (Magical Athlete) авторства Такаші Ішіди. До речі, зовсім скоро вона має з’явитися в продажу українською. І саме Річард Гарфілд оновлював правила та додавав нових бігунів.