Найвідоміша настільна гра цього британсько-американського геймдизайнера присвячена тому, як скласти довгий залізничний маршрут із коротких перегонів, не знаючи напевне, чи вистачить вам вагонів для втілення свого задуму. Біографія цієї людини має щось спільне з провідною ідеєю легендарної серії — тому і розпишемо її у такому ж форматі. Так що сьогодні в нашій статті будуть і зупинки, і тупики, і станція, на якій нарешті все склалося.
Перегін 1. Саутгемптон → Нью-Джерсі
Алан Р. Мун (Alan R. Moon) народився 18 листопада 1951 року в Саутгемптоні (Англія) — у будинку своєї бабусі. Батько його працював бібліотекарем і все життя мріяв про переїзд до Америки, проте імміграційні квоти внесли суттєві корективи. Спершу родина Алана Муна опинилася в Ньюфаундленді. І тільки потім потрапила до Брукліна, а згодом — до Нью-Джерсі.
Чому ми згадали про його сім’ю? Бо в родині Алана Річарда Муна кожна неділя присвячувалася саме настільним іграм. І зазвичай найгарячіші партії відбувалися в Risk, коли проти розробника грали його батько, брат і дядько Браян. Якщо вірити самому Алану, від чоловічої взаємопідтримки за тим ігровим столом не було і духу.
Далі був коледж, де він вивчав англійську літературу і театр, хоча в підлітковому віці мріяв стати морським біологом на кшталт Жака-Іва Кусто, але ця мрія розбилася об вищу математику. А між коледжем і його кар’єрою як розробника настільних ігор ще вклинилася армія, адже в період 1970-1974 років Алан Мун служив у ВПС США на посаді радіооператора.
Перегін 2. Кабінет, повністю завалений прототипами
У 1979 році Алан Мун почав писати для The General — журналу, який випускало легендарне видавництво Avalon Hill. І писав він настільки добре, що зовсім скоро виріс до помічника редактора. А далі сталося те, що визначило все його подальше життя.
Тодішній віцепрезидент компанії Дон Ґрінвуд завів новачка у великий кабінет, де на столах і підлозі лежали сотні прототипів, які люди надсилали з різних куточків світу. «Що з ними робити?» — запитав Алан Мун. «Та що хочеш», — відповів Дон Ґрінвуд.
Так замість редагування новоспечений помічник редактора взявся читати правила до чужих настільних ігор. Більшість прототипів він відіслав авторам назад. А от декілька, зокрема Guns of August і War and Peace, довів до релізу.
У 1981 році вийшла його перша авторська настільна гра — Black Spy. Тоді ж з Аланом Муном трапилося найдивніше замовлення в геймдизайнерській кар’єрі. Одного разу невідомий чоловік із Нідерландів попросив його створити невелику гру, яку він міг би розсилати своїм друзям замість різдвяної листівки. Так з’явилася настілка Santa Claus is Coming to Town. І цікаво те, що по всьому світу зараз існує щонайбільше сотня її примірників.
Перегін 3. Тупик
Згодом Алан Мун приєднався до команди Parker Brothers, отримавши посаду у підрозділі відеоігор. Незадовго після цього він закрився — через кризу в індустрії. А потім почалася найдовша частина його життєво-творчого маршруту, про яку рідко згадують у відкритих джерелах. Майже 20 років (із невеликими перервами) Алан Річард Мун працював офіціантом. Чому? Щоб було на що жити.
А на початку 1990-х розробник заснував власну видавничу компанію White Wind, у межах якої випускав настільні ігри мікротиражами — по 1200 копій. Серед них була і Elfenroads — доволі відома стратегія у фентезійному сетингу, партія в яку на той час тривала 2-4 години. На жаль, видавництво White Wind проіснувало до 1997 року і закрилося, залишивши засновника з величезними боргами.
Увага! Станція «Ельфи»!
Після краху White Wind Алан Мун взявся за настільну гру Elfenroads, зробивши те, чого від нього не чекали. Він безжально її спростив — і результаті партія скоротилася приблизно до однієї години. Оновлена настілка вийшла за підтримки видавництва Amigo під назвою Elfenland, завоювавши у 1998 році престижну нагороду Spiel des Jahres.
Завдяки цьому успіху Алану Муну вдалося виплатити всі борги. А сам розробник після цього зробив собі невеликий подарунок: записав власний компакт-диск із кантрі-музикою і роздав його друзям і рідним. У такий спосіб у 46 років здійснилася його дитяча мрія.
Наступного року вийшла настільна гра Union Pacific — і «подарувала» его автора серйозну травму. Отримавши коробку поштою, нещодавній лауреат Spiel des Jahres виявив, що його ім’я заховали в малюнку залізничних вагонів. Відтоді Алан Мун принципово вимагає друкувати прізвище авторів великим шрифтом — як на обкладинках книжок.
«Квиток на потяг» (Ticket to Ride): настільна гра, придумана за одну прогулянку
На дворі 2003 рік. Беверлі, штат Массачусетс. Алан Мун прогулюється берегом Атлантичного океану, роздумуючи про прототип настільної гри з поїздами, який провально відтестував напередодні. Раптом у голові виринає геть інша концепція — і водночас проста до неможливого. Після цього він майже бігом вертається додому креслити карту.
Більшість настільних ігор до виходу у світ переживає сотні тестових партій. Цей прототип, під робочими назвами Station to Station і Thunder on the Tracks, був готовий відсотків на 90 на старті. І до релізу майже не змінився.
Далі — наче в кіно. На конвенті WBC Алан Мун зіграв пів партії із засновниками молодого видавництва Days of Wonder. Після цього Ерік Оремон забрав прототип до Парижа — і за тиждень угоду було укладено. У 2004 році настільна гра «Квиток на потяг» принесла Аланові Муну другу перемогу на Spiel des Jahres.
Цікаві факти про серію
Декілька деталей, які знають не всі:
- Каламбур у німецькій назві. У Німеччині оригінальна настільна гра випускається як Zug um Zug. У німецькій мові «zug» — це і «потяг», і «хід». А разом фраза означає «крок за кроком».
- Присвята дідусеві. Трансатлантичний маршрут «Саутгемптон — Нью-Йорк» у доповненні United Kingdom з’явився не випадково. Дід Алана Муна все життя пропрацював стюардом на лайнерах Queen Mary і Queen Elizabeth.
- Той маршрут — ще й пастка. Цікаво ще те, що автора дратує, коли гравці після однієї партії оголошують нову карту «зламаною». Тому він свідомо закладає в них принади, що здаються надприбутковими, — і спостерігає, як команда клює, а на середині партії усвідомлює, що перемогу насправді ніхто не обіцяв.
- Ґодзілла на карті Японії. Японська карта з’явилася в задумах однією з перших у серії — ще на початку 2000-х. Створювали її на замовлення японського видавця. У найранішому прототипі по ній ходили Ґодзілла і монстр Родан.
- Геометричний жарт, що зрештою перетворився на карту. Друг Алана, Ерік Арнесон, роками наполягав на створенні карти Пенсільванії — виключно тому, що штат має майже ідеальну прямокутну форму. Розробник посміювався, а потім згадав, що штат Колорадо теж прямокутний, і взявся за нього. Однак реальні колорадські колії виявилися надто короткими для створення нормальної мережі. Тож він, за власними словами, «з голосом Еріка Арнесона в голові» таки повернувся до Пенсільванії.
- Шість років на створення Legacy. Як ви думаєте, з ким Алан Мун створював Ticket to Ride Legacy: Legends of the West? Звісно, що з Робом Давіо і Меттом Лікоком. Тестували гру дистанційно: прототипи розсилали тестовим групам, а потім передивлялися 18–25 годин відеозаписів партій на кожному етапі.
А ще серія «Квиток на потяг» подарувала Алану Муну найтепліші листи в його кар’єрі. Для себе особисто він відзначає два, отримані в один тиждень: від монахинь із Міннесоти, які регулярно розкладали гру в монастирі, і про бабусю одного з фанатів, яка після першої партії телефонувала онукові з вимогою привезти наступного разу «ту гру про потяги».
«Діамант» (Diamant): настільна гра, створена через листування
У 2005 році вийшла настільна гра «Діамант», створена в співпраці з французом Бруно Файдутті. Спершу співавтори працювали над зовсім іншою грою — про драконів. Коли проєкт застряг, Бруно Файдутті запропонував спростити все до чистого Push Your Luck: щоб гравці заходили дедалі глибше в печеру у пошуках самоцвітів, а повернутися мали, поки ще живі.
Та найкумедніше — як саме створювали цю настільну гру. Автори жили на різних континентах, тому все спілкування відбувалося електронною поштою, а бачилися вони раз на рік — за вечерею в Ессені. Листування для розробників обернулося окремим стресом, адже Файдутті зазвичай відповідав миттєво, о будь-якій годині доби. «Я тільки надсилав відповідь, як за секунду приходив новий лист», — згадував Алан Мун. Тож, врешті-решт, йому довелося вчитися просто зупиняти листування.
Кінцева зупинка, шановні!
Творець «Ticket to Ride» не розуміє соло-режимів. Для нього настільна гра — це передусім про людей за столом. А партія наодинці, на його думку, — це звичайний пазл. Тож коли хтось наполягає, що сучасна настільна гра конче мусить мати режим на одного, Алан Мун радить таким людям знайти собі друзів. А з гравцями, які думають над ходом по чверть години, він боротися не намагається. Просто більше ніколи з ними не грає — і своїм фанатам не рекомендує.
Із колег найбільше поважає Клауса Тойбера — за чотири нагороди Spiel des Jahres, здобуті за чотири абсолютно різні гри. А з чужих коробок любить пограти в перше видання Descent, а також у «Каркасон» і «Листи закоханих». Останню гру він вважає геніальною.
І головне, що Алан Мун давно нікуди не спішить. Одружився він у 2004 році, тобто коли йому стукнуло 53. Грає в покер (діставався навіть World Series of Poker). Збирає конструктори LEGO. Вигулює свого собаку. Для людини, яка майже два десятиліття носила таці, цілком заслужений кінцевий пункт.
А якщо вам сподобалася ця стаття, то зверніть увагу, що в нашому асортименті, крім «Ticket to Ride: Європа», також є «Квиток на потяг: Париж» і «Квиток на потяг: Північне сяйво». Остання гра випускається англійською мовою, але це зовсім не проблема, адже вся серія — мовонезалежна. А от правила перекладені. Тож щасти вам, котики, на ваших маршрутах!
