Повернення з війни — це не лише про поранення, лікування і відновлення опісля. У цивільному житті — інші закони. У ньому немає постійної напруги. Або принаймні є змога це виправити: наприклад, переїхавши у відносно безпечні регіони України з місць, де відбувається постійний терор мирного населення. У цивільному житті немає рішень на межі без альтернативного варіанту. І немає чіткої структури, до якої військова людина швидко звикає. Тож коли ці два світи зустрічаються, між ними, на жаль, часто виникає тиша.

Чому так стається? Бо ветерану зазвичай складно починати розмову, адже не зовсім зрозуміло, яка тема нормальна для цього середовища, а яка змусить співрозмовника збліднути. І дійсно, часто те, що в побратимів викликає щирий сміх, у компанії цивільних може прозвучати надто різко. Але й цивільному в цій ситуації так само незатишно. Бо він боїться ляпнути дурницю чи образити. Боїться не зрозуміти або зрозуміти неправильно. А ще — не наважується розповідати про себе, оскільки на тлі такого чужого досвіду власні клопоти здаються дрібними і не вартими уваги. Адже що тут скажеш про зірваний дедлайн чи ремонт у ванній — людині, яка щойно повернулася з пекла?

Саме через це ветерани часто вибирають простіший шлях — промовчати. А далі — замкнутися в собі, зануритися в соцмережі або знайти інші, значно небезпечніші способи заповнити вільний час.

І саме в такій ситуації настільні ігри виявляються неочікувано корисним інструментом. Не через те, що вони щось «лікують». А з огляду на те, що дають ветерану те, чого йому найбільше бракує — нейтральне заняття зі зрозумілими правилами, спільну тему і поважну причину сидіти разом.

Настільні ігри як безпечний простір для спілкування

Головна цінність настільних ігор у цьому питанні — межі. Це, зокрема, почерговість ходів, зрозуміла мета і умови для досягнення перемоги, готова тема для розмови. Тож ветерану не доводиться вигадувати, про що поговорити. І йому не потрібно хвилюватися з приводу того, що він може зачепити чутливе питання, адже завжди можна зосередитися на обговоренні партії.

Підсумовуючи, можна сказати, що настільна гра допомагає створювати спільний досвід, який однаково зрозумілий і ветерану, і цивільній людині. Тож це той рідкісний формат, коли обидві сторони перебувають у рівних умовах — і ніхто нікого не розпитує, не оцінює і не намагається зрозуміти, як воно було.
Додатковий бонус — повільний і передбачуваний темп. У ветерана є час подивитися на людей навколо, зорієнтуватися в ситуації, подумати, відповідати не відразу. А для когось це взагалі може виявитися першою за довгий час спокійною соціальною взаємодією.

І ще важливо те, що настільні ігри прибирають бар’єр «лікування». Багато ветеранів неохоче йдуть на групову терапію — бо там одразу стає зрозуміло, що людину прийшли «ремонтувати». За партією в настільну гру це відчуття зникає, а користь у результаті не зменшується.

Настільні ігри для активізації мозкової діяльності

Після поранення людина часто проводить тижні в лікарні — відносно закритому приміщенні. Найдоступніша розвага в такі моменти — телефон. І це найгірший вибір, оскільки нескінченне гортання стрічок соцмереж не дає мозку жодного когнітивного навантаження, зате непомітно з’їдає настрій.

Настільні ігри — значно кращий варіант. І ось чому:

  • Вивчення правил до нової настільної гри = формування нових нейронних зв’язків у мозку.
  • Партія в покрокову стратегію змушує планувати, тримати в голові змінні, рахувати, стримувати імпульси. Це корисно для людей, які відновлюються після контузій чи черепно-мозкових травм. 
  • Настільні ігри допомагають тренувати ключові виконавчі функції, як-от утримання уваги, розвиток пам’яті, дотримання послідовності дій.

А ще є безпосередня фізіологічна користь. Ерготерапевти нерідко використовують настілки на кшталт гри «Каркасон» саме через велику кількість дрібних компонентів. Брати плитки, розміщувати їх на ігровому полі, тасувати карти, виставляти фігурки в схожих настілках — це все допомагає розробляти кисті після поранень. А розфарбовування мініатюр (окрема і дуже медитативна частина настільного хобі) поєднує розвиток дрібної моторики рук з ефектом, близьким до арттерапії.

Настільні ігри як частина психологічної реабілітації

А ще настільна гра — безпечний майданчик, на якому можна програти певний сценарій і подивитися на себе збоку. І найкраще в цьому питанні працюють настільні рольові ігри, у яких гравець діє через героя. У такий спосіб говорити про складні речі стає легше — бо формально це не про людину, а про її персонажа. На такому підході побудовані цілі реабілітаційні програми на кшталт REVEAL у шпиталі Orlando VA в США, де ветерани грають у D&D у супроводі фахівця. До речі, нещодавно схожа благодійна організація зʼявилася і в Дніпрі — це «ЕВОКАТИ». Спільноту заснував ветеран Марк Головей.

Схожий ефект дають настільні ігри, у яких є метафоричні асоціативні картки. Гарний приклад — «Діксіт».

Але важливо зазначити, що настільні ігри — це не замість психотерапії. І вони не замінюють роботу зі спеціалістом. Вони просто допомагають створити комфортні для людини умови, у яких така співпраця взагалі стає можливою.

Що врахувати під час вибору настільної гри для ветерана

Настільні ігри доступніші, ніж більшість фізичних активностей. Щоправда, не всі однаково. У попередньому розділі ми вже згадали про два корисні варіанти настільних ігор. Що ще варто зазначити:

  • Якщо йдеться про людину з травмою кінцівок, порушеннями зору чи обмеженою рухливістю, варто орієнтуватися на настілки, де все вирішує тактика, а не швидкість чи спритність. Отже, краще відкласти ігри на реакцію і фізичну взаємодію, як-от «Тако Кіт Коза Сир Піца» чи «Йога». Але це не константа, а проста рекомендація.
  • Також варто звернути увагу на настілки, які непомітно навчають. Наприклад, настільна гра «Ticket to Ride: Європа» допомагає вивчати мапу Європи, а «SETI: Пошуки позаземного життя» знайомить із реальними космічними проєктами і методами пошуку життя у Всесвіті.

Ветерани вже змінюють настільну індустрію

Учасники бойових дій не лише грають — вони ще й створюють власні настільні ігри.

Найпоказовіший приклад — проєкт «Дроноводи» від студії «Ігролад». Це перша у світі настільна гра про бойове застосування дронів, ідея якої належала Андрію Мочураду. Він переніс у неї власний досвід: і технічний бік роботи з БпЛА, і те, як ухвалюються рішення за умов браку часу і ресурсів. Для цивільного — це можливість краще зрозуміти, з чим мають справу військові. Для ветерана — майданчик для рефлексії, адже за спільною партією легше згадувати й проговорювати важливі моменти.

До речі, детальніше про гру та досвід її автора Андрія Мочурада ви можете послухати в інтерв’ю Ярослава Бондаренка на каналі TheDrotUA.

Наостанок — важлива примітка

Усе описане вище стосується не лише ветеранів. Нейтральний простір для спілкування, навантаження для мозку і можливість програти складну ситуацію в безпечних умовах однаково потрібні будь-кому, хто пережив важкий досвід: людині зі складним діагнозом і довгим лікуванням, тим, хто все життя вчиться жити з вродженими особливостями організму, чи тим, хто переживає втрату когось близького.

І так, настільна гра не розв’язує проблему. Вона просто саджає людей за один стіл, пропонуючи їм спільне заняття. А саме з цього переважно починається повернення до повсякденного життя.

Тож якщо ви вибираєте настільну гру для когось, кому зараз непросто, зверніть увагу на кооперативи і спокійні покрокові стратегії в каталозі WOODCAT. І не поспішайте. Іноді найкорисніше — не робити все за правилами, а просто усвідомити, що хтось прийшов зіграти разом із вами.