Привіт, котики-настільщики! Якщо до сьогодні ви були переконані, що історія настільних ігор стартує з виходу «Монополії» або принаймні тягнеться від часу появи шахів, то приготуйтеся дивуватися.

Задовго до перших відеокарт, смартфонів і навіть писемності люди вже кидали кубики (чи їхні аналоги) та пересували фішки по полю. Сьогодні ми з вами трохи зануримося в історію, щоб дізнатися, як з’явилися настільні ігри та який шлях вони пройшли, щоб зараз ми могли тримати в руках важелезні коробки.

Спершу були жертви…

Точна інформація про походження настільних ігор губиться десь у пісках часу. Найпростіші розваги взагалі почалися з того, що люди малювали лінії на землі та грали камінцями чи паличками. Археологія дає нам чіткі часові межі, стверджуючи, що настілкам понад 5000 років. Факти, які це підтверджують:

  1. Ціле сімейство ігор. Йдеться про манкалу, яка імітувала боротьбу землеробів за територію. Археологи впевнені, що вона існує з 7-го тисячоліття до нашої ери. Отже, цій грі в камінці для двох десь 9000 років.
  2. Месопотамське дарк-фентезі. Іншу знахідку, якій приблизно 5000 років, виявили під час розкопок Башур-Хююк на південному сході Туреччини (давня Месопотамія). Там знайшли фігурки у вигляді свиней і пірамід, а також кубики з кісток. Ці компоненти, ймовірно, виконували ритуальну функцію, оскільки поряд знайшли масові поховання принесених у жертву дітей. Ось вам і жорстокі перші настільні ігри.

Стародавній світ і зародження східних стратегій

Схід — батьківщина багатьох хітів, у які ми граємо досі. Однак настільні ігри в давнину мали не стільки розважальний, скільки глибокий сакральний зміст:

1. Сенет (Єгипет). Згідно з міфологією, цю гру винайшов бог Тот. Грали в неї не кубиками, а розрізаними навпіл паличками. На скільки клітинок ходити, залежало від того, скільки білих сторін випадало догори. Саме через це сенет вважається однією з перших ігор жанру Roll-and-Move. А назва взагалі перекладається як «проходження шляху». Дошка мала важливе релігійне значення, оскільки символізувала дорогу до потойбіччя, імітуючи процес муміфікації та очищення. Фінальна 30-та клітинка уособлювала синкретичне божество Ра-Хорахті. Вважалося, що успішне проходження дошки гарантує єднання з ним на тому світі. Сенет був популярним із часів п’ятої династії (приблизно 3500 років до н. е.). Дошки навіть клали до усипальниць фараонів і знаті: вони мали вигляд красивих коробочок із шухлядами для фішок. Найцінніший екземпляр цієї гри, виготовлений з ебенового дерева, слонової кістки та золота, знайшли в гробниці фараона Тутанхамона.

2. Нарди (Близький Схід). Цій грі понад 5000 років. Найдавнішу дошку знайшли в Малій Азії — вона датується 3000 роком до н. е. Згідно з перською легендою, мудрець Вазургміхр винайшов нарди як інтелектуальну відповідь індусам на їхні шахи. Водночас дошка мала глибокий астрологічний зміст: пересування фішок по колу символізувало рух зірок, 12 відміток — місяці року, 4 частини — пори року, 24 пункти — години в добі, а 30 шашок — дні місяця.

3. Королівська гра з Ура (Месопотамія). Датується приблизно 2600-2500 роками до н. е. Знайшов її археолог Леонард Вуллі в 1927 році. Гра двадцяти клітинок за механікою нагадує агресивну версію нардів, де можна вибивати фішки суперника. По суті, це була гра-перегони, у якій гравці кидали пірамідальні кубики (тетраедри) та намагалися провести свої фішки від старту до фінішу, водночас збиваючи фішки супротивника. Унікальність її полягає в тому, що до нашого часу збереглися точні правила гри завдяки вавилонській табличці II століття до н. е.

4. Ґо (Китай). Цій грі від 2500 до 5000 років. Суть у тому, щоб на дошці розміром 19х19 ліній чорними та білими каменями захопити якомога більше території, оточуючи камені суперника. За легендою, імператор Яо винайшов її для свого сина, щоб «прокачати» його розум, концентрацію та стратегічні навички, важливі для керування імперією.

5. Чатуранга (Індія). Ця гра — попередниця сучасних шахів, яка базувалася на військовій стратегії, хоча також існувала її азартна версія. Спершу фігури пересували за допомогою кидання гральних кісток. Елемент випадку згодом виключили європейці, перетворивши гру на чисту стратегію.

Регіон Середземного моря в цей період теж не відставав. Там грали в давньогрецьку петею, де треба було оточувати фішки противника, як у шашках, і давньоримську латрункулі, яка передбачала блокування фігур і планування на декілька кроків уперед.

Десь у ці самі часи також з’явилися вікінгські шахи — хнефатафл. Це асиметрична гра, де король для перемоги мав втекти на край дошки.

Кожен із описаних прикладів тільки доводить, що історія настільних ігор була довгою та цікавою у всьому світі.

Середньовіччя: ченці-контрабандисти та козацький азарт

Еволюція настільних ігор у цей час — це суцільні інтриги. Та розпочати варто з того, що передусім у Західній Європі поступово популярності набули нарди — завдяки хрестоносцям, які привезли їх після походів у XII столітті. Тоді гра мала назву tric-trac через характерний звук удару кісток об дерево.

Найзахопливіші історії цього періоду пов’язані з шахами. У Середньовіччі чатуранга мігрувала до Європи та адаптувалася до нових реалій. Колишній східний «візир», наприклад, перетворився на королеву, отримавши нові розширені патерни руху по дошці.

Цікаво те, що європейська церква початково забороняла шахи. Усе тому, що ченці дуже часто в них грали, через що у служителів формувалася залежність від цієї настільної гри. А з погляду релігії того часу будь-яку надмірну пристрасть вважали гріхом, бо любов і відданість людини мали спрямовуватися тільки до Ісуса, а не до матеріальних речей. Що з цим зробили монахи? Вигадали маленькі складані шахівниці, які нагадували книжки. Саме тому їх можна було ховати під рясою та грати в них потайки. Шах і мат, інквізиціє!

Згодом церква все-таки пом’якшила позицію, визнавши шахи суто інтелектуальною грою, у якій немає нічого поганого. Тому поступово вони стали цінним інструментом для вивчення військової стратегії в Середньовіччі:

  1. У 1060 році Вільгельм I Завойовник так розлютився через програш у шахи, що розбив дошку об голову французького принца. Не підтримуємо насилля, але саме ці регулярні стратегічні уроки допомогли йому згодом виграти знамениту битву при Гастінгсі в 1066 році, у якій він геніально скомпонував лучників, піхоту та кінноту.
  2. А в 1454 році в італійському місті Маростіка один із місцевих лордів перетворив криваву дуель за руку своєї дочки на партію в «живі шахи», де на головній площі люди та коні виступали в ролі фігур на шахівниці.

Карти та козаки-геймери

Знайомі нам карти виникли в Китаї в IX столітті (за часів династії Тан) завдяки винаходу паперу та друку. Перші версії були своєрідним проміжним етапом між доміно, яке розширилося та перетворилося на паперову версію, та сучасною гральною колодою.

Через Шовковий шлях карти потрапили до Європи. Гра швидко стала масовою, породивши величезний азарт, із яким (як і з шахами), марно намагалася боротися церква. У 1371 році іспанський поет Жауме Марш на 63-й сторінці Diccionari de rimes згадує слово «наїп», яке перекладається саме як «гральна карта».

За першість у той час конкурували «мамлюцькі» (з Єгипту) та «мавританські» колоди. Перші містили тільки каліграфічні написи з назвами посад, адже іслам забороняв зображувати на них людей. Саме вони вважаються попередниками типових європейських колод. Коли карти потрапили до Європи, то фігури «ожили» завдяки портретам королів і лицарів.

Та для нас найцінніше те, що в XVI-XVIII століттях саме українські козаки частенько грали в цю гру. Відомо, що спочатку до них потрапила німецька версія гральної колоди. У ній не було дам, натомість були аж два валети: «унтер» та «обер», яких козаки лагідно перейменували на «нижника» та «вишника». Назви мастей також мали німецьке коріння — і знову наші парубки не розгубилися. Масть rot («червона») козаки стали називати «червою». А масть schellen («дзвіночки») перетворилася на «дзвінку» або «бубну». Лише згодом французька колода (з дамами та знайомими нам сучасними мастями) витіснила німецьку, а великими шанувальниками гри в карти поступово стало чимало видатних українців, зокрема Тарас Шевченко, Іван Франко, Пантелеймон Куліш, Михайло Грушевський і Симон Петлюра.

Індустріалізація та моралізація ХІХ століття

У цей період почали відкриватися заводи для масового випуску настілок. Це повʼязано з тим, що в середині ХІХ століття з’явився кольоровий друк (хромолітографія), який зробив ручне розфарбовування дощок недоцільним.

У цей час масово випускали географічні ходилки на кшталт Snakes and Ladders. А ще на перший план вийшли моралістичні ігри. Тодішнє суспільство вирішило, що настілки мають чомусь навчати. Так зародилися наратив і сторітелінг. Гравець, наприклад, міг читати вірші з Біблії чи потрапити до в’язниці на полі за погані вчинки.

Якщо говорити про класичні настільні ігри, історія яких формувалася саме тоді, то насамперед варто відзначити творіння Мілтона Бредлі. У 1860 році він розробив гру The Checkered Game of Life. Вона мала суто моралізаторський характер: гравці заробляли бали за чесноти, уникали клітинок «В’язниця» чи «Суїцид» і прагнули досягти «Щасливої старості». Замість гральних кубиків, які тоді асоціювалися з азартними іграми, у ній використовували спеціальну 6-гранну дзиґу — teetotum. І лише через століття Рубен Кламер до сторіччя компанії Milton Bradley переосмислив цю гру відповідно до «Американської мрії», замінивши ідею морального вдосконалення на прагматичне накопичення капіталу.

XX століття: «Монополія», детективи та підземелля

Це період, коли розвиток настільних ігор набрав шалених обертів. І тут не обійшлося без драм і крадіжок ідей:

1. «Монополія». За деякими даними, попередниця цієї гри — The Landlord’s Game, яку в 1903 році створила Елізабет Мегі. У такий спосіб американка прагнула продемонструвати економічні теорії Генрі Джорджа та наголосити на негативних наслідках земельного монополізму. Початково її гра мала два варіанти правил: антимонопольний, де гравці процвітали разом, і монопольний, мета якого полягала в тому, щоб змусити інших збанкрутувати. Ідея не могла знайти видавця понад 30 років, поки її не купили за 500 доларів, переробивши на «Монополію». Подейкують, що під час Великої депресії безробітний Чарльз Дарроу привласнив творіння Елізабет Мегі, трохи змінив дизайн гри та продав її компанії Parker Brothers. У 1936 році «Монополія» стала шаленим хітом, врятувала видавця від банкрутства, а Чарльза Дарроу зробила мільйонером.

2. «Скрабл». У 1931 році ще один безробітний, архітектор Альфред Батс вигадав гру на складання слів. Спершу вона називалася Lexico, потім Criss-Crosswords, але видавці її постійно відхиляли. І тільки в 1948 році її перейменували на Scrabble. А вже через чотири роки, коли її почали продавати в мережі магазинів Macy’s, вона стала хітом.

3. «Клуедо», «Ризик» і «Суперфермер». Детективна гра Cluedo вийшла в 1949 році, а стратегія Risk — у 1959 році. Першу створив британець Ентоні Пратт під час Другої світової війни спеціально для того, щоб грати в неї в підземних бункерах у моменти повітряних тривог, оскільки традиційні вечірки з іграми в детективів стали неможливими через постійні бомбардування. І це не єдиний приклад, як настілки рятували менталку в найтемніші часи. У 1943 році в окупованій німцями Варшаві, професор математики Кароль Борсук вигадав гру «Тваринна ферма», яку ми сьогодні знаємо як «Суперфермер». Вона стала своєрідною розрадою для дітей і дорослих: гравці кидали кубики, розмножували тварин, обмінювали їх, намагалися захистити свою ферму від хижаків.

Друга половина XX століття

Цей період став справжнім полігоном для інновацій, подарувавши нам механіки та жанри, без яких неможливо уявити сучасний геймдизайн. У 1980 році вийшла масштабна настільна стратегія Civilization. Саме в ній вперше реалізували механіку поступового розвитку через «дерево технологій», яку згодом адаптували під комп’ютерні ігри.

Ще цікаво, що варгейми, придумані прусськими офіцерами в 1812 році для тренування тактики бою на великих столах із солдатиками, стали базою для найвідомішої настільної рольової гри — на їхній основі в 1974 році створили культову Dungeons & Dragons. Ця гра змістила фокус із керування армією на одного героя, а згодом ще й суттєво вплинула на розвиток відеоігор на кшталт серії Diablo.

Далі — ще цікавіше:

1. У 1981 році світ побачив гру Sherlock Holmes Consulting Detective: The Thames Murders & Other Cases. Це був перший і найкращий текстовий детектив, де гравці шукали зачіпки не на ігровому полі, а аналізуючи параграфи книг і газетні замітки.

2. У 1986 році звичайний студент факультету психології створив гру «Мафія». Вона викликала фурор світового масштабу, започаткувавши цілий жанр психологічних паті-геймів, де головною зброєю стали вміння брехати й аналізувати поведінку інших.

3. У 1987 році з’явився легендарний Warhammer 40,000, який обзавівся багатомільйонною армією фанатів.

4. У 1993 році вийшла Magic: The Gathering, яка не просто створила новий жанр колекційних карткових ігор, а й переманила до себе величезну кількість фанатів комп’ютерних заруб.

Німецьке диво та настільні ігри: минуле та сучасність

З 1995 року ми живемо в епоху Ренесансу. Саме тоді в Німеччині вийшли «Колонізатори» (Catan), які стали справжньою революцією. Настільна гра Клауса Тойбера заклала стандарти сучасного геймдизайну, а саме переважання модульного ігрового поля, економіки ресурсів, активної торгівлі між гравцями та перемоги за очками замість знищення суперника. А ще саме «Колонізатори» проклали шлях для виокремлення жанру єврогеймів, які особливі тим, що виключають вибування гравців до кінця партії, зводять до мінімуму випадковість і фокусуються на мирній економічній конкуренції та складному плануванні.

Кікстартер, лор і механіка Legacy

На межі століть настілки перестали бути просто іграми: на перший план вийшли естетика, історія та сюжет. Окрім того, індустрія адаптувалася під цифрову епоху: більшість світових хітів, як-от «Каркасон» (Сarcassonne), тепер мають цифрові версії та мобільні застосунки, що дає змогу грати з людьми по всьому світу.

І звісно ж, на окрему увагу заслуговує краудфандинг, який перетворив настілки з просто коробок на полицях на проєкти, які будують навколо себе віддане ком’юніті ще на етапі ідеї. Починаючи з 2009 року, платформи на кшталт Kickstarter кардинально змінили настільну індустрію, давши змогу авторам випускати ігри безпосередньо для своєї цільової аудиторії. Завдяки цьому сервісу з’явилися амбітні сюжетні ігри на кшталт «Темної гавані» (Gloomhaven). Краудфандинг також дав зелене світло незвичним проєктам. Серед них — картярський філер «Вибухові кошенята» (Exploding Kittens), який зібрав понад 8,7 мільйона доларів від 219 382 бекерів, що на той час стало рекордом.

Сучасні розробники також популяризували асиметричні ігри. Наприклад, зараз у стратегіях кожен гравець часто має не просто іншу фракцію, а керується абсолютно унікальними правилами та здібностями. Також розвинувся феномен кооперативних ігор, де учасники грають проти самої картонної коробки, а не одне проти одного. Особливою стала й механіка Legacy. У таких настілках компоненти та правила безповоротно змінюються після кожної партії, адже гравці активно рвуть карти, клеять наліпки на поле чи пишуть імена на компонентах. Знаковий приклад — «Пандемія. Спадщина. Сезон 1» (Pandemic Legacy: Season 1).

 

Як бачите, картон і мініатюри на наших столах пройшли величезний шлях. Однак незмінним залишається один факт: це хобі, яке продовжує об’єднувати тисячі людей по всьому світу і сьогодні.